СВЯТОШИН
Сьогодні, як і століття тому, для багатьох гостей Києва знайомство з нашим містом починається з його західної брами – Святошина, що поринає у смарагдові обійми вікових сосен та дубів-патріархів. Незважаючи на те, що Святошинский район – один із наймолодших у складі столиці, початки його історії губляться в імлі віків. Він, як і весь історичний центр на березі Дніпра-Славути, оповитий старовинними легендами і таємницями та має своє поважне минуле.
ГЕРБ Святошинського району. Сосна - символ довголіття і наявність у флорі Святошина вікових соснових ділянок. Шестерня - емблема промисловості і технічного виробництва. Пропелер - свідчить про домінуючу в районі галузь авіабудування. Факел - символ освіти і знань.
Святошинський район - південно-західна околиця міста, з його лісами, з перепадами озер, річок, яка визнана територією природно-заповідного фонду міста і має певну цінність в гідрологічному та рекреаційному відношенні. Район за своєю протяжністю складає більше 12 км.
Історія Святошинського району повертає нас в тисячолітню давність і починається з розповіді про річку Борщагівку, назва якої походить від давньоукраїнського слова "борщагівка" (тобто "кисла"), яким називали місцеву рослину. Отже, назва рослини дала ім'я річці, яка в свою чергу утворила відомі назви селищ Борщагівок. Що стосується урочища Святошин, то так називали густий сосновий гай між верхів'ям річки Сирець і Старо-Житомирським шляхом.
Назва Святошин та Борщагівка мають витоки ще з часів Київської Русі ХІІ століття і пов'язується з ім'ям Чернігівського князя Святослава Давидовича, бо ці землі були його вотчиною і дісталися йому у спадок. На схилі літ він перейшов у чернецтво з ім'ям Микола, але в народі його називали Святоша. Звідси, очевидно, й назва Святошинські землі, місця Святоші. Так про це пишеться у Літописі Руському.
Про територію нашого району згадується в 1918 році під час правління гетьмана П.П.Скоропадського, коли відбувся перший адміністративно-територіальний поділ Києва на 17 районів, в тому числі Святошинський, хоча саме селище Святошин було включене в межі міста у 1919 році. (До революції це були дачні місця багатих промисловців і купців Києва).
На початку нинішнього століття за рішенням губернської адміністрації Святошин став дачним передмістям Києва. З розвитком ринкових відносин змінилася структура населення, з'явився "третій стан" - буржуазія, яка прагнула усамітненого відпочинку. За всіма параметрами Святошин підходив до цього ідеально. Землі тут надавали в оренду на 99 років, а оплата ділянки за сезон не перевищувала 200 карбованців. Через кожні п'ятнадцять хвилин від Тріумфальних воріт до Києва від'їжджав трамвай. Існував навіть цілий комплекс з надання послуг: гідропатична лікарня доктора Сувальського, санаторій Сувальського і Рокочі, лазня, чайні та їдальні, магазинчики, де завжди продавали свіжий кумис.
Керівники своєрідного лісового курорту не обходили своєю увагою й надбання прогресу. В 1911 році "посланець" світу нових технологій Штейн будує перший кінотеатр на Шосе, 267 (нині пр-т Перемоги, де тепер кінотеатр "Екран"). Але таке сусідство не сподобалося святошинцям - гуркіт гасового двигуна динамо-машини долинав до тихих дачних осель. Кінотеатр довелося закрити. Щоправда, не назовсім. Своє "дітище" Штейн переніс у село Біличі.
Зусиллями господарів дач зволожувалося шосе та утримувалися в чистоті трамвайні зупинки. Дбали й про поповнення казни міста: ловити рибу дозволялося лише тим, хто сплатив 40 копійок. Кошти спрямовувалися на потреби господарства.
У 1901 році у Святошині з'явилося електричне освітлення.
Парк для прогулянок (сучасна садиба гімназії східних мов), літній театр, ресторан, природно-історичні екскурсії та ігри за системою професора Лесгафта - все це надавало відпочинку в Святошині вишукано-світського шарму.
Місцева буржуазія впорядкувала життя в своїх родових гніздах. Ознакою благородного стану вважалася власність на землю. Тому й не дивно, що орендарі звернулися з проханням до імператора Миколи ІІ надати їм право на викуп Святошина. Члени Державної Думи Проценко, Бублик, Свецинський клопотали з цього приводу перед міністром внутрішніх справ Столипіним, оскільки вважали, що від його рішення залежить життя самого містечка.
На початку січня 1924 року територія Києва була поділена на 6 укрупнених адміністративно-територіальних районів, в т.ч. зі Святошинським підрайоном. За даними липня 1924 року в місті існувало 5 великих районів, в т.ч. Рахівсько-Святошинський, тобто частина території нашого району.
І тільки 12 квітня 1973 року, у відповідності з Указом Президії Верховної Ради УССР у м. Києві утворено новий адміністративно-територіальний район – Ленінградський, у межі якого увійшла частково територія Жовтневого, Радянського та Шевченківського районів. Район увібрав і стародавні місцевості, назви яких легенда пов'язує з великокнязівськими часами на Україні, й багатокілометрові масиви вікових лісів, і квартали новобудов - промислових та житлових.
Історичні місцини Святошинського району
- АВІАМІСТЕЧКО
- АКАДЕММІСТЕЧКО
- Мікрорайон Святошина збудований на землях колишнього городницького господарства “Святошин” (утвореного наприкінці 1940-х років). Академмістечко складається з двох частин — житлового мікрорайону (забудову розпочато у в 1962 році) і наукового центру, забудованого науково-дослідницькими інститутами (забудову розпочато наприкінці 1950-х років). Включає в себе вулиці Доброхотова, пр.Палладіна, Ф.Пушиної, бул.Вернадського, вул. Наумова, та ін.
- БІЛИЧІ
- Історична місцевість, селище, жилмасив у Святошинському районі. Вперше згадане в 1160 році як поселення Буличі. У ХУІ ст згадується як слобідка Біличі, відтоді ж — під сучасною назвою. У ХУІІІ ст. - володіння Києво-Печерської лаври, від 1786 — у державному володінні. З 1929 року — селище. Від 1923 — частково, від 1966 повністю — в межах Києва. З 1988 на знесеній (найдавнішій) частині селища зводиться жилмасив Біличі. У Святошині існує вул.Біличанська (колишня Біличанська дорога, таку ж назву в 1900-10 ті роки мала сучасна вулиця Чорнобильська.
- БОРЩАГІВКА
- Історична місцевість, група сіл, житлові масиви у Святошинському районі. Назва походить від річки Борщагівка, інші назви — Борщівка, Борщувка і Жилка), що була лівою притокою р.Нивки. Первісно Борщагівка складалася з п’ятох сіл, що належали київським монастирям і від кожного з них здобули відповідну назву.
Братська Борщагівка — відома з 1633 року як земля, передана Братському монастирю її тогочасним володарем козацьким отаманом І.Петрижицьким. У складі Києва з 1971 року.
Микільська Борщагівка. Археологічними дослідженнями виявлено залишки давньоруського городища ХІ ст. З 1497 року фігурує “як земля на річці Борщівці”, передана того ж року у власність Микільського монастиря. Як поселення згадується з поч. ХУІІІ ст. (у 1730 році налічувала 30 дворів). З другої половини ХІХ ст до 1923 року — адміністративний центр Микільсько-Борщагівської волості Київського повіту. У складі Києва — від 1971 року.
Михайлівська Борщагівка — є найдавнішою з-поміж інших. ЇЇ землі належали київському князю Святополку, який між 1108-11 подарував їх Михайлівському Золотоверхому монастирю. У складі Києва — від 1971.
Петропавлівська Борщагівка - село Києво-Святошинського району. Відома з поч. ХУІІІ ст. як володіння Софієвського монастиря, у 1743-87 — Петропавлівського домініканського монастиря (звідки і назва села). У 1828-1923 — центр Петропавлівсько-Борщагівської волості Київського повіту. З 1937 року — у складі Києво-святошинського району.
Софіївська Борщагівка. Відома з ХУІ ст. як володіння Софіївського монастиря, у ХУІІ- ХУІІІ ст. фігурувала як Мильківщина та Праведницька земля. З 1937 — у складі Києво-Святошинського району.
- НОВОБІЛИЧІ
- Селище, жилмасив у Святошинському районі. Розплановане на початку 1940-х років, більшість вулиць отримали назви у 1944 (решта — у 1955-57), забудоване в 1948 — 57 роках переважно одноповерховими приватними будинками (частково знесені наприк.1970-х років під час будівництва шляхопроводу по пр. Палладіна). Жилмасив Новобіличі простягається між вулицями Булаховського і Наумова, забудовується з 1975 року 9-16 поверховими панельними будинками.
Святошин сьогодні це…
Парки і сквери
Цікаві пам’ятки і вуличний стріт-арт
Як кожна людина має своє ім’я, так і кожне місто має своє обличчя – це його вулиці. Святошинський район міста Києва має давню і цікаву історію.
Вулиці нашого району названі іменами видатних українців: письменників, науковців, громадських діячів, меценатів, людей культури і мистецтва: серед них Василь Стус, Михайло Булгаков, Агатангел Кримський, Володимир Шульгин, Гнат Юра, Марія Литвиненко-Вольгемут та багато інш.
Серія біобібліографічних списків «Їх іменами названі вулиці Святошинського району» знайомить усіх бажаючих з іменами видатних людей, іменами яких названі вулиці нашого району.
Протягом останніх років вийшли друком :
- "Бібліограф з видатної родини" (до 115 річчя Ярослава Стешенка)
- "Життя мов театр" (до 130 річчя Гната Юри)
- «Тяжкий хрест опального академіка» (до 145 річчя Агатангела Кримського)
- «Все починається з досвіду» (до 120 річчя Андрія Кіпріанова)
- «Драматичні провісники в долі письменника» (до 125 річчя Михайла Булгакова)
- «Від моделі до літака: обрії Олега Антонова» (до 110 річчя Олега Антонова)
- "Подорож без повернення" (120 років з д.н. Мирослава Ірчана)
- "Хресний шлях вчителя" (80 років з д. с. Володимира Дурківського)
- "Той, хто пізнав наукові глибини" (150 років з д.н. Миколи Біляшівського)
- "Історична правда Якова Качури"(роман "Іван Богун") (120 років з д.н. Якова Качури)
- «Чарівний голос України» (145 років з дня народження М.Литвиненко-Вольгемут)
- «Талант вибагливий і добрий» (115 років з дня народження М. Ушакова)
- «О мово моя, душа голосна України (125 років з дня народження Л.Булаховського)
- «Вчений універсал» (150 років з дня народження В.Вернадського)
- «Український сокіл» (А. Вітрук)
Біобібліографічні списки містять відомості з життя особистості, цікаві факти біографії, творчі надбання, вшанування пам яті, матеріали періодичних видань та інтернет-ресурсів, в яких згадується особистість, а також література, яка є у фондах ЦРБ «Свічадо» і інших бібліотек району і міста.
Детально ознайомитись з нашою продукцією можна на сторінці "Бібліографічна скарбничка".
На чарівній землі в мальовничому краї...
Земля Святошинського краю прадавня… На її общирах вчувається і тупіт прудконогих скіфських коней, що наздоганяють самісінький вітер, і ритмічне скрипіння гончарного трипільського круга, і брязкіт мечей, що боронять рідну землю від спустошливих набігів, і голос колосистої ниви, і співи українських дівчат. І слово літописця, який ретельно фіксує на пергаменті правду народну…
Тут на рідній землі — подих прадавнього часу Трипілля, гомін срібно-сизої доби Київської Русі, села і селища, міста і містечка, ріки і річечки. А в них і на їхніх берегах святошинці — нащадки воїнів, хліборобів, співців… Патріоти, котрі трепетно люблять свою землю, ревно бережуть її пам’ять, натхненно примножують її вікову славу працею і рідним словом.: художнім і публіцистичним, вишуканим і пристрасним, мрійним і правдивим, величним і глибоким — ЖИВИМ…
Поети за станом душі,художники слова рідної землі, яка об єднала на своїх теренах образовідчуття й образотворення і вплела дивоквіт у розкішний вінок літературної скарбниці України: Володимир Самійленко, Василь Стус, Микола Руденко, Олесь Бердник, Вадим Собко, Петро Угляренко,Сергій Бондаренко, Андрій М’ястківський, Василь Рубан, Надія Кир’ян, Федір Кириченко, Тетяна Петровська, Людмила Горохольська.